Сьогодні ми розпочинаємо нову рубрику “Відкрита трибуна”, де кожен матиме змогу висловитись на тему, яка його хвилює. Сьогодні нашим спікером є Євген Хомин, тренер “Вінницьких Вовків”

“Багато хто з тим, що я напишу буде не згоден, але думаю, це тільки від того, що ви не бачите картину зсередини, як бачу її я. Давайте відкривати дискусію і в ній ми знайдемо істину.

Через рік виповниться 30 років як американський футбол існує в Україні. За цей час відбулись дуже важливі і монументальні події для цього спорту у нашій країні. Це і призові місця збірної на чемпіонатах Європи, і виїзди команд за кордон, і участь наших легіонерів у європейських чемпіонатах, і поява більше 25 команд. Все з одного боку дуже і дуже класно і динамічно розвивається, але якщо врахувати, що було на старті у 90-х і що ми маємо зараз, то картина досить невтішна. Наш пацієнт скоріше за все ще живий, ніж мертвий.

Хто у цьому винен? Винні всі, хто керує чи керував клубами/командами і федераціями, всі, хто вносив розбрат, хто розпилював у 1990-х і 2000-х гроші, які виділяли на футбол, хто здавався і закинув свій клуб, всі, хто думають, що можна зробити свою роботу чужими руками, всі, хто підіймав руку на голосуваннях і навіть не думав про що він голосує і які будуть наслідки. Дістало вже все це! Не хочеться тикати пальцем і називати прізвища, це не головне, головне зробити правильні висновки і почати діяти.

Давайте розбиратись, що ж не так у нас з американським футболом? Спробую пояснити все з власного досвіду і того, що я бачу зараз.

Проблема №1. Відсутність комплексної стратегії розвитку та популяризації американського футболу. Саме стратегії. Поки про цей спорт дізнаються лише з телевізора і в основному лише з фільмів – у нас нема майбутнього. Спорт має бути популярним у всіх вікових верстах і не тільки у фанатів, а і у звичайного пересічного українця.

Проблема №2. Американський футбол в Україні, можна так сказати, щоразу «винаходить велосипед» замість того, щоб використовувати напрацювання попередників чи тих самих американців. Ми витрачаємо на це наш час і те, що можна було зробити за 1-2 роки, у нас займе 5 років. Це стосується усіх аспектів американського футболу починаючи від тої ж популяризації і закінчуючи тренувальним процесом.

Проблема №3. Відсутність структури. У більшості клубів нема ні нормальної ієрархії, ні нормального тренувального процесу, ні достатньої кількості персоналу тренерів, ні гравців і тп. В більшості випадків структура клубу – це 1-2 ініціативні людини, вони ж і капітани, і тренери, і спонсори, і менеджери, і дизайнери, і все, що потрібно. Так довго не може тривати, тому команди і не розвиваються, бо 1-2 людини не можуть тягнути все на собі. Потрібен персонал і структура.

Проблема №4. Відсутність тренерів. Їх є одиниці в Україні. Це або граючі тренери, або колишні гравці, які є фанатами футболу і просто живуть цим. Але нема школи тренерів, де б цьому навчали, де б давали хоча б мінімальну освіту. Знову ж таки ми стикаємось з проблемою №2, що тренер-початківець змушений сам все шукати і вивчати.

Проблема №5. «Де два українці – там три гетьмани». Незрозуміла, як для мене, ситуація, коли всередині клубів і вище з’являється бажання ділити те, чого немає, чинити перепони один одному, підсиджувати, вносити деструктив у роботу інших, ворогувати, ставити інтереси свої особисті чи клубу вище інтересів нашої футбольної громади і її розвитку. Замість того, щоб всім разом конструктивно працювати у одному напрямку і розвивати американський футбол.

Проблема №6. Відсутність фінансування. Це не проблема, а наслідок усіх попередніх проблем.

Проблема №7. Низький рівень спортсменів. На жаль, у наш спорт приходять у віці 17-20 років і люди з не найкращими фізичними показниками. Щороку клуби проводять набори. “Набори, Карл!” (с) Не відбори. Ми всі розуміємо, що це за спорт і якими якостями мають володіти гравці і як має формуватись склад з найдостойніших і найкращих, а так живемо вже який рік за принципом – «мотлох у спецкоманди»…

Що робити і як бути?

Крок №1. Мабуть найважчий. Перестати пхати палиці в колеса один одному і поступатись своїми інтересами на користь інтересам футболу! Дружба, взаємодопомога і братерство – ось що нам потрібно!

Крок №2. Діти – наше майбутнє. Футбол має починатись з дітей. Потрібно почати виховувати дитячі команди і колективи. Клуби повинні зрозуміти, що потрібно відходити від наборів у 17-20 років, а набирати дітей з 8-9 років і готувати їх. Через 10 років це буде повноцінна команда з 18-19 річних хлопців з досвідом гри у 10 років і величезним багажем знань. Хто не готовий – відсіється, а кращі залишаться і це будуть справжні атлети-футболісти. Якщо зробити правильну структуру, то ми матимемо такий собі конвеєр і питання наборів відпадуть як такі.

Крок №3. Клуб – це не просто команда. Клуб – це більше. Ми повинні розвивати клуби, як це роблять у Європі, там це не тільки хлопці, які грають у футбол, а і черлідинг, і флаг-футбол, і іноді інші види спорту. Це структура, яка повинна задовольнити майже кожного, хто хоче долучитись до нашого стилю життя і принципів. Кожен клуб має бути брендом. Люди повинні хотіти бути у клубі. Потрібно, щоб клуб досяг певної критичної маси кількості членів, після чого ніяких наборів робити не потрібно буде, люди самі будуть приводити дітей і самі приходити у клуб.

Крок №4. Зв’язок з державою. Це стосується роботи головної федерації і місцевих. Ми маємо співпрацювати з місцевою владою та центральною. Це і безкоштовні стадіони на матчі, тренувальні бази по заниженим цінам, це і оплата проїзду, це і відкриття відділень футболу при ДЮСШ, це розряди спортсменам і просто фінансування клубу.

Крок №5. Розробка стратегії розвитку і популяризації. Все починається з цілей. Це головне. Що ми хочемо мати через 5-10 років?
Особисто я бачу ціль №1 – сильний чемпіонат. А саме: Топліга, Ліга дублів команд з топліги, Ліга новачків, Ліга юнаків U17, U15, U13, дитяча флаг-ліга, жіноча флаг-ліга і, відповідно, наявність збірних команд по кожній віковій групі і виду спорту.

Щоб отримати вищесказане потрібно мати чітку структуру як клубну, так і федерації та ліг і, само собою розуміється, клуби та гравці, які і будуть грати у цих чемпіонатах та збірних.

Крок №6. Навчання персоналу. Без кваліфікованих тренерів і суддів ми далеко не доїдемо. Відсутність базових знань, відсутність сертифікатів і дипломів зупиняє багатьох від тренерської діяльності, особливо у роботі з дітьми. Ми маємо централізовано налагодити навчання тренерів і суддів, їх акредитацію. Щоб можна було вільно і головне зі знанням діла навчати дітей та дорослих.

Крок №7. Потрібно залучати іноземців. Ми не маємо так багато часу і досвіду щоб все придумати самим. Простіше скопіювати вже придуману систему, зробити поправки на особливості менталітету та регіону і отримати потрібний нам продукт – Клуб.

Все стане можливе і коли всі будуть працювати на благо футболу і не пхати один одному палиці в колеса і будуть знати свою місце і роль у розвитку нашого спорту.

А далі вже проста математика. Зараз у нас є 25 команд, в середньому, нехай, по 30 чоловік. Це 750 футболістів і нехай ще є 250 суддів, черлідерів і дітей по всій Україні. Тобто, загалом 1000 людей, хто “в темі”. Яким має бути Клуб: команда Топліги – 45 гравців, дубль комада – 30 гравців, U17, U15, U13 – по 20 гравців, жіноча і дитяча флаг-футбольна команда по 15 чоловік, черлідинг по 15 дівчат у 3 вікових групах, 5 суддів. Тобто ми маємо 45+30+20*3+15+15+15*3+5=215 чоловік. Якщо так зроблять хоча б 10 команд, число людей, які “в темі” зросте більш ніж у 2 рази. Такою кількістю учасників похвалитись може далеко не кожен спортивний клуб у більшості міст України (я не рахую усілякі Динамо і тп, то машини).

З клубом, у якому 215 учасників, який приймає участь не в одному чемпіонаті, а одразу у восьми будуть і хотітимуть співпрацювати спонсори, влада і головне, що туди хотітимуть прийти нові учасники, бо це буде популярно. Але клуб має надати їм відповідної якості послуги і отримати за це свою винагороду вигляді членського внеску, за рахунок якого він буде існувати. Якщо ми візьмемо середній по Україні внесок у 300 гривень в місяць, ми отримуємо бюджет клубу у 215*300*12=774 000 гривень. І це без врахування спонсорів. Як на мене, з цією сумою можна гарно підтримувати роботу клубу на достойному рівні.

Чи робити це і розвиватись далі вирішувати всім нам, всім хто “в темі”, всім, хто у керма і хто просто бігає
і ловить м’яч, всім, хто сидить на трибунах і вболіває, всім, хто перед телевізором дивиться трансляції матчів NFL.

Отже, або ми змінимось, або так і залишимось спортом з яким ніхто не рахується.”

Джерело: americanfootball.org