Кожен, хто хоча б раз був на грі з американського футболу або баскетбольному матчі, бачив дівчат, які виступають під час перерв. Вони красиві, артистичні та гарно рухаються. Виступають в формі, головний атрибут — помпони. Їх завдання — створювати святкову атмосферу.
Ми дізнались, чим живуть дівчата з такої групи підтримки і що потрібно вміти, щоб потрапити у команду.
Чирлідинг — відносно молодий вид спорту, який зародився в США. Фактично групи підтримки там існують в кожному університеті, коледжі та школі. В Україну спорт перебрався нещодавно. А от історія вінницького чирлідингу почалась трохи більше п’яти років тому зі студенток педагогічного університету.
Без хлопців та хореографів
Людмила Адамчук, 25 років, веб-дизайнер
Випускниця педагогічного університету за спеціальністю англійська та німецька мова, Людмила — одна з перших, хто започаткував чирлідинг у Вінниці. На тренуваннях дорослої команди вона неофіційний капітан.
— На третьому курсі ми проходили практику вожатими у дитячому таборі в Затоці. Готували концертний номер і вигадали чирлідерш. Добре пам’ятаю, що помпони тоді зробили з пакетів. Виступ всім сподобався. Коли повернулись у Вінницю, організували тут команду Wake up,- розповідає дівчина.
— Коли починали тренуватись, помпони — це був справжній дефіцит, можна було замовити лише з-за кордону. Тепер з цим простіше, спорт розвивається. Якось команда прийшли на тренування з американського футболу «Вінницьких вовків» і домовились, що будуть підтримувати їх.
Так офіційно з’явились «Вінницькі вовчиці». Зараз крім «вовків», дівчата працюють з баскетбольним клубом «Вінницькі блискавки» та волейбольним «Серце Поділля», який також грає у суперлізі. Деякий час навіть співпрацювали з вінницькою «Нивою», але потім відмовились.
— Хореографа у нас ніколи не було, всі рухи ставимо своїми зусиллями. Щось беремо з інтернету, десь підглянемо. Я от протягом десяти років займалася народними танцями, деякі дівчата у команді сучасними чи бальними. Так з миру по нитці і народжувалась наша хореографія.
Вінницька команда існує вже шостий рік. Людмила розповідає, що на виступах заробити майже не можливо. Все, що потрібно дівчата купують за власний кошт, або шукають спонсорів. Виступи за гроші бувають, але їх вистачає лише на нові костюми. Тож все справді тримається на ентузіазмі. — Пара помпонів коштує 300 гривень, комплект форми до тисячі. Тренуємось двічі на тиждень. Взимку у залі, влітку — просто на полі разом з «Вінницькими вовками», — каже Людмила.
Зараз у вінницькій команді 21 танцівниця — лише дівчата, хлопців немає. — В США без хлопців ніяк не можна. У кожній команді є чирлідери хлопці, — розповідає дівчина. — В Україні на жаль хлопці соромляться приєднуватись до команд. Хоча це було б досить не погано, тому що дозволить зробити класні акробатичні трюки.
Спорт активісток
Катерина Тимощук, 20 років, 4 курс медуніверситету
Вперше прийшла в команду, не уявляючи, що це таке. До цього довгий час займалась танцями, громадською діяльністю, приймала участь у конкурсах краси. У команді вже півтора року.
— Прийшла сюди, як на гурток, було цікаво хто тренер і скільки платити. Потрапила випадково: проходив благодійний аукціон і я виграла безкоштовне тренування. Спочатку для мене це була як забавка. Через кілька тренувань дівчата сказали, що беруть в команду, хоч насправді тоді я не розуміла значення цього слова, — розповідає дівчина. Ч
ерез місяць Катерина вже виступала разом з командою під час гри «Вінницьких вовків».
— Поки дівчата танцювала ті танці, яких я не знала, бігала за куліси. Але було дуже приємно, що мене так швидко взяли в команду. Не збираюсь її кидати і поки я буду у Вінниці, ходитиму сюди, — каже Катерина.
Дівчина розповідає, що її рідні абсолютно не проти чирлідингу. Лише одного разу була серйозна розмова з мамою, після травми шиї. — У пірамідах є дві позиції: база — дівчата, на яких опираються і дівчата флаєри, які можуть в повітрі зробити шпагат, вони знаходяться зверху, — розповідає Катерина. Зазвичай я стою в базі, але того разу мене взяли виконувати піраміду. Я робила переворот. Він виявився трішки невдалий і в мене стався підвивих шийного хребця. Це насправді не важка травма, швидше просто неприємний момент. Довелось місяць проходити з шийним комірцем. Маму це стривожило. Але я швидко відновилась і вже через місяць повернулась до тренувань. Мене такі речі в принципі не зупиняють.
Дівчина розповідає, що тренування намагається не пропускати, бо це важливо. — Бувають різні моменти, життя створює складнощі. Але навіть коли в тебе депресія, ти все одно мусиш приходити на тренування і не втрачати ентузіазм. Тому що це справа не для негативу, а для позитиву, — каже Катерина. — Якою ти б не прийшла — викладаєшся на повну. І якщо на початку тренування я ще можу ходити, як слимачок і думати: «Боже, навіщо я сюди прийшла, краще б вчила свої конспекти», то під час тренування все змінюється. А коли приходить пора йти додому, жалкуєш, що зал вже закривається.
Команда як сім’я
Ольга Черкевич, 22 роки, магістр філології, майбутній вчитель української мови та літератури
До чирлідингу Ольга вісім років займалась танцями. Була старостою групи в університеті. На тренування прийшла через оголошення в студентській групі. У команді вже два роки.
— В університеті я дуже багато часу приділяла навчанню і в якийсь момент мені стало нудно жити одними парами, тоді я знайшла чирлідинг. Скільки себе пам’ятаю, завжди танцювала. Навіть зараз можу просто так танцювати вдома: придумувати нові зв’язки, номери, елементи.
Два заняття в тиждень для мене зовсім не важко, інколи цього навіть мало — розповідає дівчина. — Команда одразу стала величезною частиною мого життя. Тут все тримається на кожній з нас. В голові завжди повно ідей про нові костюми та танцювальні рухи. Зараз я не можу уявити себе без цього. Ольга впевнена, що чирлідингом не займаються пасивні по життю люди — темп занадто швидкий, за яким потрібно встигати, інколи навіть чимось жертвувати.
— Більшість з нас, коли сюди прийшли, не знали особливостей американського футболу. Це була якась гра з телевізора. А в груп підтримки гарно виглядали і приваблювали помпони. Зараз в мене навіть батьки знають половину команди та ходять на матчі, — каже Ольга. Д
івчина зізнається, що команда чирлідингу для неї давно переросла у щось більше за спільні заняття спортом та підтримку улюбленої команди. — Спільна ціль дуже зближує. Інколи у мене таке відчуття, що я не два, а цілих десять років у команді. Думаю, що через те, що дівчата тут на одній хвилі, — розповідає Ольга.
— Коли ти потрапляєш у цю атмосферу і стаєш з ними також на одній хвилі, то тобі здається, що цих людей ти знаєш все життя і вони вже наче твої сестри. Це зовсім інше ніж просто подруги та одногрупниці. Це одне ціле. Нам є куди рости і чому навчатись. Коли у нас виходить те, що місяць назад здавалось захмарним і непосильним, це дуже піднімає дух і віру в себе. Тоді ми кажемо: «Ми молодці! Але це ще не наша межа!»
Джерело: 20minut.ua