Мабуть кожен у нашому місті чув про команду з американського футболу «Вінницькі вовки». Про те, хто відродив цю команду та як живеться нашим «Вовкам», розповідає граючий тренер Євген Хомин
Друзі Сашко Білоконь та Женя Хомин про американський футбол в нашому місті почули у 99-му році. Тоді вони дізналися, що один з фізруків їх школи грає в американський футбол. Хлопці розпитали у нього чи є дитяча секція і виявилося, що така існує.
– Ми з Сашком зразу ж пішли туди тренуватися, – каже Євген Хомин. – Це була так сказати секція флаг-футболу, безконтактний формат американського футболу для дітей. Там тренувалися трошки старші хлопці, які вже більш-менш непогано грали, але за декілька місяців ми непогано себе показали і були одними з лідерів команди.
У той час федерація непогано опікувалася дитячим футболом. Дуже часто проводилися турніри, і часто навіть міжнародні. Але це тривало не довго…
– Але все згодом припинилось, футбол пропав в Україні на декілька років, – розповідає Євген. – З тої дітвори, правда, лишилися ми з Сашком і Максим Бурлак, який зараз мешкає в США, але приїздить до нас на літній час пограти за команду.
Дружина – найбільший фанат
Євген закінчив ВНТУ і працює майже по спеціальності – вже більше трьох років фрілансером.
– Це дуже зручно, оскільки гарно поєднується з футболом, на який іде не тільки весь вільний час, а іноді і робочий, – каже Євген.
Найзапальнішим фанатом «Вовків» Євген вважає свою дружину. Оленка не лише не пропускає ігор і найголосніше їх підтримує на трибунах, а й прекрасно розбирається у правилах американського футболу. – Моя дружина – це найбільший фанат нашої команди!, – каже Євген.
– Вона приходить на всі наші ігри і навіть тренування, і скажу по секрету, розбирається в правилах краще ніж більшість наших гравців. Якщо хто її не знає, то можна легко впізнати на іграх, так як вболіває вона за нас найголосніше. Без її підтримки було б дуже важко. З досвіду багатьох знайомих гравців можу сказати, що якщо дівчина не підтримує це захоплення свого чоловіка, то або вони розходяться, або команда втрачає гравця і він покидає цей спорт. Одним словом, підтримка гра дуже велику роль.
Любить подорожувати
Вільного часу Євген має дуже мало, але якщо така можливість випадає, то любить потратити його на подорожі
– Приблизно 90% мого вільного часу іде на футбол, але коли він є і є можливість, то я подорожую, або ходжу в походи чи сплави, – каже Євген.
– Одним словом, я люблю активний відпочинок і не люблю просто просиджувати час вдома.
Дружні як ніхто!
Американський футбол – це невід’ємна частина життя Євгена. Він навряд чи колись зможе покинути цей вид спорту. Для нього це спосіб життя, а також це друзі в інших містах та країнах.
– Наша команда для мене як моя дитина, не знаю як сказати по іншому, – каже Женя.
– Ми з Сашком по суті її створили і продовжуємо працювати над нею, вкладати свої сили, час, гроші і повністю віддаватися цій справі. Наша команда тим і відрізняється від усіх команд України, що в нас є душа команди, це якась така дружня атмосфера, якої я ніде не зустрічав. В інших клубах є тренери, є якась еліта, нижчий ешелон гравців і просто розрізнені групки. Тому і часто видно як у противників твориться якийсь хаос, крики і взагалі відсутність дисципліни в команді. У нас же всі рівні і всі друзі, у нас ніколи не буває конфліктів, всі поважають один одного і ми намагаємося збирати саме таких людей, які крім фізичних даних мають і морально-вольові дані.
Дітей треба забирати з вулиць
За звичайним європейським футболом Євген не слідкує. Лише іноді, коли грає збірна, то може подивитися матч.
– Нічого проти європейського футболу я не маю, – каже Євген. – Це теж гарний спорт, але думаю, що нашій владі слід приділяти більше уваги тим видам спорту, в яких українці можуть бути найкращими, а таких дуже багато: бокс, веслування, боротьба, хокей та інші.
І ще хотілося б, щоб йшла якась правильна пропаганда здорового способу життя і щоб дітей забирали з вулиць і витягували з-за моніторів комп’ютерів, бо без здорового покоління у нас не буде майбутнього.

Джерело: 20minut.ua